Дата створення кафедри української мови – 1 вересня 1930 року.
Завідувач кафедри української мови – Білоусенко Петро Іванович, доктор філологічних наук, професор
Місце розташування кафедри: навчальний корпус № 2 ЗНУ, 2-й поверх, каб. 237
Кафедра української мови як структурна одиниця вишу бере свій початок із часу заснування Запорізького інституту народної освіти, створеного на базі педагогічного технікуму в 1930-му році. На сьогодні її склад становить 9 викладачів, 1 старший лаборант, 4 аспіранти. У 2014 році до кафедри української мови було приєднано кафедру загального і слов’янського мовознавства, створену 1984 року.
Склад кафедри української мови у 2015-2016 н. р.:
З 1 вересня 2014 року кафедрою завідує доктор філологічних наук, професор Білоусенко Петро Іванович – випускник Запорізького державного педагогічного інституту 1970 року.
Останніми роками було підготовлено та опубліковано методичні розробки для студентів, наприклад:
Колектив кафедри спрямовує свої зусилля на формування філологічної культури молодих спеціалістів, підвищення якості науково-методичного рівня викладачів, розробку і впровадження інноваційних технологій в навчально-методичний процес та удосконалення ефективних форм і методів виховання студентів, рівень власної та студентської науково-дослідної роботи, підвищення якості організаторської роботи, поліпшення навчально-методичної матеріальної бази кафедри.
Члени кафедри забезпечують викладання ряду фундаментальних дисциплін на філологічному факультеті, а саме: сучасної української літературної мови, української діалектології, історичної граматики української мови, історії української літературної мови, орфографічного й пунктуаційного практикуму, літературного редагування. Окрім цього, викладачі ведуть ряд спецдисциплін за авторськими програмами, які збігаються з їхніми науковими зацікавленнями і здобутками. У підготовці спеціалістів колектив кафедри спирається на такі концептуальні підходи у вивченні сучасної української літературної мови та її історії.
Глибоке оволодіння теоретичними питаннями будови сучасної української літературної мови на всіх рівнях (разом із даними діалектології), які показують нашу мову як систему систем, що сформувалася упродовж тривалого періоду її функціонування.
Практичне оволодіння студентами навичками творити тексти різних стилів і жанрів із дотриманням норм сучасної української літературної мови.
Формування умінь донести здобуті знання до свідомості учнів шкіл різного типу шляхом включення в навчальний процес (лекції, семінари, практичні) передових педагогічних технологій, які можуть наслідуватися студентами в наступній педагогічній роботі). Розкриття на заняттях важливості питань, що вивчаються, у процесі викладання української мови в школах різного типу.
Формування умінь і навичок провадити науково-лінгвістичні дослідження в галузі вивчення сучасного стану української мови та її історії.
Широкий фронт досліджень історичного розвитку української мови, незаперечні успіхи мовознавців ЗНУ в цьому напрямку уможливили відкриття в 2004 році при кафедрі української мови “Південноукраїнського історико-дериватологічного центру”, який узгоджує свою діяльність з Відділом історії мови Інституту української мови НАН України і перебирає на себе окремі функції в галузі визначення й розробки актуальних проблем історичного словотворення та координації досліджень в цій царині. Разом з Інститутом української мови НАН України виконується ряд історико-дериватологічних тем. За період функціонування Центру вдалося певною мірою узагальнити попередні історико-дериватологічні дослідження українських мовознавців і скерувати зусилля науковців на виконання найбільш перспективних напрямків пошуків, а здобутки в обраній галузі публікувати в серії монографій під загальною назвою «Нариси з історії українського словотворення». У цій серії опубліковані монографії про суфікс –иця [Білоусенко П. І., Німчук В. В., 2002], про композитно-суфіксальну деривацію іменників ХІ-ХVІІ ст. [Ліпич В. М., 2007], про суфікс -ина [Білоусенко П. І., Німчук В. В., 2009]. У 2010 було опубліковано колективну працю «Нариси з історії українського словотворення (іменникові конфікси) [Білоусенко П. І., Іншакова І. П., Качайло К. А., Меркулова О. В., Стовбур Л. М].
Остаточне визнання нульового суфікса у 80-х рр. ХХ ст. як самостійного словотворчого форманта потребувало розгорнути докладне дослідження його історії. З огляду на це у 2000 р. була опублікована стаття П. І. Білоусенка «Проблеми і перспективи вивчення динаміки нульсуфіксальної деривації». Накреслена програма дослідження історії іменникового нульового суфікса на сьогодні фактично виконана. Захищено дві кандидатські дисертації з проблем семантичних [Волинець Г. М.] та стилістичних [Біленко Т. Г.] функцій іменникових нульсуфіксальних дериватів. Підготовлено до видання монографію про історію нульового суфікса іменника.
У Південноукраїнському історико-дериватологічному центрі не оминали увагою й вивчення словотворення іменників pluralia tantum. Історію словотвірної системи множинних іменників к. ХVІІ – поч. ХХІ ст. дослідила А. І. Тернова й опублікувала шерег статей у різних фахових виданнях України. Планується завершити докладний опис цієї словотвірної підсистеми від праслов’янського періоду до другої третини ХVІІ ст. За результатами цих студій має бути опубліковано монографію в згаданій серії нарисів.
Дотримання єдиних засад дослідження уможливить вперше в українському мовознавстві системно вивчити суфіксальний словотвір іменника впродовж усієї писемної історії української мови на широкому фактичному матеріалі. Виникнення нових у структурному відношенні слів, зміна характеру словотвірних зв’язків формантів із твірними основами різних типів, збільшення чи зменшення продуктивності словотворчих формантів, розширення чи звуження семантичного навантаження афіксів – ці та інші факти, розглянуті в контексті системи, дадуть змогу пояснити причини і умови мовних змін як наслідок реагування системи на зміни в суспільно-політичному, економічному житті народу, як фактора тиску системи на характер змін її елементів.
Отже, загальний розвиток теорії словотвору, зібраний багатий фактичний матеріал у вітчизняних і зарубіжних розвідках зі словотвору давньоруського і староукраїнського іменника, накопичений досвід словотвірного аналізу в синхронічному і діахронічному аспектах дають змогу взятися за виконання завдання, яке ще не ставилося в україністиці: дослідження словотвору української мови як функціональної системи, що розвивається. Практика показала, що це завдання не під силу одній людині, тому в Південноукраїнському історико-дериватологічному центрі було підготовлено й опубліковано в 2013 р. проспект академічного видання «Історія української мови. Словотвір. Ч. І. Іменник» [Білоусенко П. І., Німчук В. В.], у якому викладено план вивчення морфологічного творення іменника від праслов’янських часів до сучасності. Головну увагу тут приділено концептуальним засадам дослідження: напрямку пошуків, виробленню принципів аналізу мовних фактів, репрезентації ілюстративного матеріалу, розмежуванню етимологічного й дериватологічного аналізу.
Науковці кафедри (проф. Білоусенко П. І. – відповідальний редактор, Меркулова О. В. – макет, редагування) взяли участь у підготовці видання «Історія української мови. Словотвір. Ч. ІІ. Прикметник (проспект)» [Л. М. Костич, Р. О. Коца, В. В. Німчук].
У планах Південноукраїнського історико-дериватологічного центру – проведення всеукраїнських та регіональних семінарів і конференцій. Так, конференцію до 100-ліття колишнього професора кафедри української мови Стефана Пилиповича Самійленка (жовтень 2006 р.) ЗНУ провів у співпраці з Інститутом української мови НАН України, разом зі згаданим інститутом підготовлено збірник праць «»Східнослов’янські мови в їх історичному розвитку» (Запоріжжя, 2006). У 2012 році кафедра провела конференцію присвячену 90-річчю професора Олійника Івана Степановича
Члени кафедри української мови провадять активну наукову й методичну роботу і в навчально-науковій лабораторії українознавчих студій, створеній на підставі угоди між Запорізьким державним університетом та Інститутом української мови Національної академії наук України. Відповідно до Положення, в своїй діяльності лабораторія керується чинним законодавством і відомчими нормативними актами, наказами ЗНУ, усними і письмовими розпорядженнями начальника НДС, директора Інституту української мови НАН України. У 2006 році лабораторія українознавчих студій разом з Інститутом української мови НАН України продовжила виконання суспільно важливої теми – дослідження історії літературної мови. Одним із найближчих вагомих результатів діяльності лабораторії буде створення хрестоматії з історії української літературної мови різних періодів її розвитку. «Хрестоматію» можна буде використовувати як джерело для дослідження історії української мови, орієнтир молодим дослідникам у пам’ятках української писемності, так і як посібник для студентів при викладанні дисциплін історико-лінгвістичного циклу. На стадії завершення перший том цієї важливої праці.
Із динаміки афіксального творення іменника виконується низка тем членами кафедри та учнями професора П. І. Білоусенка, які працюють у вишах Півдня України та науковцями Інституту української мови: «Історія творення складно-суфіксального творення іменника в українській мові». «Динаміка афіксальної деривації іменника (суфікси середнього й жіночого роду». Планується виконання тем про історію української абревіації, про словотвірну історію окремих тематичних груп лексики тощо. Історико-дериватологічні розробки кафедри традиційно проходять апробацію, рецензування в Інституті української мови НАН України та інших науково-дослідних центрах України.
Як посібники використовуються згадані праці викладачів. Серед них монографії проф. Білоусенка П. І. «Історія суфіксальної системи українського іменника» (1993 р.), «Нариси з історії українського словотворення» (2002 р.), «Нариси з історичного словотворення української мови (іменникові конфікси) « (2011) та колективна монографія «Нариси з історичного словотворення української мови (іменникові конфікси)» (2011) (Автори П. І. Білоусенко, І. О. Іншакова, К. А. Качайло, О. В. Меркулова, Л. М. Стовбур).
На кафедрі української мови функціонує докторантура й аспірантура. Нині в аспірантурі навчаються 4 аспіранти. З 2009 року було захищено 8 кандидатських дисертацій – Волинець Г. М., Тернової А. І., Сіроштан Т. В., Козіної Ю. В., Правди Н. М. (науковий керівник проф. Білоусенко П. І.), Назаренко І. О. (науковий керівник Кучеренко Л. І.)
Дедухно А. В. (науковий керівник Денисенко Л. П.) Згадані дослідження присвячені різним аспектам динаміки словотвірної структури іменника, розвитку його граматичних категорій.
Докторантка Меркулова О.В, закінчила навчання в докторантурі, нині готується до захисту дисертації.
На філологічному факультеті та факультеті іноземних мов діє спецрада із захисту кандидатських дисертацій за спеціальностями 10.02.01. – українська мова та 10.02.04. – германські мови. Голова ради завідувач кафедри української мови доктор філологічних наук П. І. Білоусенко.
На кафедрі української мови працюють наукові гуртки та проблемні групи:
Кафедра української мови співпрацює з такими установами, навчальними закладами й організаціями:
Інститутом української мови НАН України, зокрема його Відділом історії мови. Професор кафедри П. І. Білоусенко є членом редколегії науково-теоретичного журналу «Українська мова», членом спецради із захистом докторських дисертацій при цьому Інституті, членом наукової координаційної ради Інституту української мови НАН України, бере участь у її засіданнях, семінарах. Кафедра також співпрацює з Криворізьким педагогічним університетом Криворізького національного університету; Мелітопольським державним педагогічним університетом ім. Б. Хмельницького; Всеукраїнським товариством «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка; Товариством української мови м. Чикаго (США); газетою міськради «Запорозька Січ», газетою «Дніпровські пороги» Запорізького обласного об`єднання ВУП «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка та з газетами «Держава і нація», «Літературна Україна». Потенціал кафедри достатньо високий. У перспективі – захисти докторських і кандидатських дисертацій.
У 2016 році укладено «Угоду про співпрацю» з Інститутом української мови НАН України, яка передбачає здійснення спільних наукових досліджень, координацію в організації різноманітних форм наукової роботи.